Літературна сторінка

 

Осінній триптих

А вересень не поспішає 

А вересень не поспішає

Узяти свої акварелі

Й неквапно пройтись тихим гаєм,

Де більше не чуються трелі;

 

Де стигла ожина привабна

Аж проситься просто до жменьки

І де під старими дубами

Ховаються перші опеньки;

 

Де промені сиплються рясно

На листя ще й досі зелене

І де у цю пору прекрасну

Знов муза чекає на мене.

 

В жовтневій безмовній діброві

В жовтневій безмовній діброві,

Де пташки не чути вже зовсім

Й дерева стоять кольорові,

Я вчора побачила осінь.

 

Сумна, благородна та мила

В кораловім, з ягід намисті

Тихесенько осінь ходила,

Фарбуючи пензликом листя.

 

Берези були золотими.

Осики – в рожевій короні,

А берести й клени між ними

Стояли яскраво-червоні.

 

Тепер чарівницю не можу

Забути я навіть і досі:

На Лесину Мавку так схожа

Прекрасна, засмучена осінь.

 

Листопад

Вітер грає на струнах кватирки

Монотонні акорди осені.

Пахне димом і тугою гірко

В прохолодній осінній просині.

 

З кожним ранком розкішні пейзажі

Виглядають все більше сірими.

Незабаром останній лист ляже

На потоптані рвані килими.

 

Промайнула осіння хуртеча.

День короткий, якийсь спотворений:

Ось був ранок, а тут уже вечір

Налітає безжальним вороном.

 

Я ж чекаю, принаймні, хоч грудня

З його білою скатертиною,

Аби стали світлішими будні,

Що юрбою ідуть невпинною.

 

Ну а поки хазяйка тут осінь,

Хмари-рядна вгорі розвішує,

В шибку стукає краплями косо

І у гості заходить з віршами.

Наталя Соловйова, вчителька німецької мови